Кінець 2013 та початок 2014 років мало хто передбачав як період вибуху і гострого протистояння в українському суспільстві. Здається, попри всі прогнози і панівні тенденції відбулося те, до чого ніхто серйозно не готувався.

Церква є невід'ємною частиною українського суспільства і в таких непростих умовах, безумовно, виникає питання: яка її роль в суспільних і політичних процесах? Де, зокрема, місце євангельських церков і їхніх служителів у часи суспільного протистояння? Погляди радикалізуються, звучать діаметрально протилежні відповіді – очевидно, що християни по-різному реагують на "майдан".

Зазвучали ноти протесту, звинувачення в колі самих євангельських церков. Когось роблять героєм, інших підозрюють у безвідповідальності, боягузтві, і навіть зраді. Сучасне покоління християн, здається, в таких умовах готове стати по різні боки вже духовних барикад.

Саме тому, як християнин і служитель, відчуваю свою відповідальність зазначити особисту позицію щодо пекучих проблем сьогодення.

Головне покликання Церкви Христової – спасіння людей. Ми розуміємо, що головним завданням для відроджених і спасенних є виконання Великого Доручення Ісуса Христа (Мт. 29:19-20). Наша місія як Церкви не залежить від державного устрою, гарантованих свобод чи чергових виборів парламенту.

Але спасенний є невід'ємною частиною соціуму. Ми, як християни, отримали небесне громадянство, хоча в світі маємо громадянство країни, в якій проживаємо (Еф. 2:19). Нам не байдуже, яким буде життя в Україні завтра. Тому вважаю, що кожен християнин покликаний знати своє місце і служіння нації і в періоди напруження.

Отже, наша громадянська позиція визначається нашим розумінням місіонерського служіння в світі на основі Слова Божого. Перш за все, це зумовлено не політичною доцільністю, а глибоким біблійним переконанням у нашому християнському покликанні служити Україні за будь-яких обставин. Це не залежить від того, яка партія при владі, а яка в опозиції – ми служимо людям.

У часи кризи і тотального народного розчарування Церква повинна особливо підвищити свій голос і звіщати правду. Правду, яка відкриває людям очі, вказує на правильний шлях і приводить до Бога. Для цього ми маємо всі можливості в сучасному контексті.

Відмовчуватися, перечікувати означає не розуміти або свідомо відмовлятися від своєї місії. Християни не мають права мовчати, коли країна переживає духовну кризу, шукає вихід, сподівається на краще завтра. Політичні чи економічні негаразди – це наслідок саме духовного зубожіння.

Церква Христова не в політиці, вона над політикою і політиками

 

Ми бачимо і розуміємо ситуацію більш глобально, ніж люди, які не знають Бога. Це не наша гордість – це об'єктивна реальність.

Люди дивляться на Захід або чекають допомоги зі Сходу з надією знайти благополуччя. Всім хочеться жити в достатку, гарантованій безпеці і за справедливими законами. Всі ми в очікуванні кращого, але чи в цих прагненнях є місце Богові?

Віруюча людина знає закономірності розвитку суспільства в минулому і розуміє їх розвиток у майбутньому, визначаючи це з біблійної точки зору. Тому наше розуміння більш об'єктивне, а твердження – далекоглядні.

Ми, служителі Тіла Христового, не можемо допускати того, щоб Церква як Божа інституція стала розмінною монетою в політичному протистоянні.

У часи політичних потрясінь Церква не повинна перетворитися на політичну партію або стати прислугою політиків. Людям потрібні не стільки наші політичні вподобання чи аполітичність – їм вкрай необхідно розуміти біблійні перспективи, які пропонує для них Господь. Це їх зорієнтує, вкаже шляхи правильного розв'язання проблем. Тому значимість Церкви зростає, а її голос потрібен суспільству.

Церква не може перетворитися на маргінальну групу людей, що втратила відчуття людського болю, не маючи зв'язку зі світом, якому власне покликана служити.

Я переконаний, важливі переміни в життя суспільства приносили люди, які насправді пережили покаяння і відродження. І коли християни мовчать у часи кризи – це негідна і безвідповідальна позиція. Хтось цим обов'язково скористається.

Церква має право і обов'язок давати моральну і духовну оцінку життя суспільства, в якому перебуває, особливо в кризові моменти. Вона є інституцією Бога в світі, вона – "стовп і підвалина правди" (1 Тим. 3:15).


Коли помножується зло, праведник не може стояти осторонь. Для беззаконня достатньо, щоб праведники мовчали. Але ми віримо: зло можна перемогти тільки добром. Говорити правду – це один із методів нейтралізувати і перемогти зло. "Не будь переможений злом, але перемагай зло добром! (Рим. 12:21).

Звісно, Божа правда з вуст християнина може звучати в унісон із заявами тих чи інших політиків. Але це не означає, що в такому разі ми перетворилися на політиків. Наше покликання – завжди і всюди стояти на боці Божої правди і говорити про Його справедливість кожному. Така позиція зумовлена нашою християнською свідомістю, а відтак це і визначає нашу громадянську позицію.

Ми як християни беремо участь не просто в розбудові соціально орієнтованого суспільства, де забезпечені основні права та свободи громадянина. Нас передусім цікавлять кардинальні духовні зміни людини. Беручи участь у житті суспільства, проголошуючи істину, ми будемо мати духовні перетворення нації. Це наш головний акцент у служінні суспільству!


Методи нашого впливу на суспільне життя країни в кризові моменти окреслені Словом Божим. "Бо ми не маємо боротьби проти крови та тіла, але проти початків, проти влади, проти світоправителів цієї темряви, проти піднебесних духів злоби" (Еф. 6:12).

Нічого в цьому світі не відбудеться, якщо воно не відбудеться спочатку в духовній сфері. Бог дав нам, християнам, сильну зброю, і тому ми можемо впливати на суспільні процеси по-іншому: "Бо ходячи в тілі, не за тілом воюємо ми, зброя бо нашого воювання не тілесна, але міцна Богом на зруйнування твердинь, ми руйнуємо задуми" (2 Кор. 10:3, 4).

Молитва – зброя нашого впливу. В першому столітті, під час жорстоких переслідувань Церкви, в часи, коли в амфітеатрах християн розривали дикі звірі або спалювали і розпинали на хрестах, апостол радить: "Отже, перш над усе я благаю чинити молитви, благання, прохання, подяки за всіх людей, за царів та за всіх, хто при владі, щоб могли ми провадити тихе й мирне життя в усякій побожності та чистості. Бо це добре й приємне Спасителеві нашому Богові, що хоче, щоб усі люди спаслися, і прийшли до пізнання правди" (1Тим. 2:1-4).

Для політизованого громадянина в XXI столітті такий заклик аж ніяк не патріотичний. Але саме це і є духовна висота християнина, зокрема у важкі часи. Це означає бути над політикою, а не в політиці.

Зрозуміло, що в усі часи різні суспільні групи хотіли бачити Церкву своєю союзницею. Але її місія – стояти в проломі за всю державу і всіх її громадян.

Молитися за владу – це необхідний перший крок для примирення і перетворень у державі. Молитися – це не означає бездумно підтримувати і погоджуватися зі всім, що влада чинить.

Молитися – це духовно впливати на процеси, які мають відбуватися в державі, стоячи в проломі перед Богом за людей при владі і за весь народ.


Біблійне ставлення до влади

Біблія не визначає, якою має бути держава за своїм устроєм. Людство впродовж тисяч років знає про різні форми державного управління. Слово Боже вказує на універсальний принцип ставлення християнина до влади: "Нехай кожна людина кориться вищій владі, бо немає влади, як не від Бога, і влади існуючі встановлені від Бога" (Рим. 13:1-4).

Ми не можемо ігнорувати державні інституції і людей, яким довірено керівництво в державі. Християни не поділяють анархічних принципів.

Згідно з Біблією, всяку владу допускає Бог. На жаль, сьогодні моральні і духовні характеристики влади залишаються на досить низькому рівні. Іноді про це навіть недоречно говорити – їх просто не існує. Причин тут багато і головна з них – гріховна зіпсутість людини. Людина недосконала, тому обирає собі таку ж владу – грішну і недосконалу. Хоча й продовжує вірити, що буде краще, чекає і вимагає. Потім настає розчарування, гнів і чергове протистояння влади і народу.

Християнин покликаний сприймати і рахуватися з будь-якою владою. Але слід пам'ятати, що не всяка влада виконує Божі закони. Тому всяка влада від Бога, але не всяка влада Божа. Іван Хреститель не боявся говорити правду Іроду про його життя (Мт. 14:3-4).


Владі Бог доручив меч, щоб зупиняти зло. Влада повинна служити людям. Вона не має права цей меч направляти проти свого народу чи у своїх корисливих цілях. Допускаючи в державі корупцію, несправедливість, підкуп суддів, особисте збагачення, узурпуючи владу, представники влади не просто дискредитують себе, але кидають виклик Богові.

Як християни ми розуміємо: рано чи пізно така влада втратить право носити Божий меч. Влада відповідальна перед Богом служити на добро людям і карати злочинців. У нашій країні народ має право оцінювати діяльність влади і змінювати її, якщо вона не виконує належним чином надані їй повноваження. Але це потрібно робити цивілізованим, законним, мирним шляхом.

Бог не благословляє насильницькі методи боротьби за справедливість. Вогонь не загасити вогнем. Зло неможливо перемогти злом.

Сьогодні християни України покликані по-особливому посилити молитву за свою землю, і Бог благословить наш край.

Пастор Валерій Антонюк