Не так давно церква «Спасіння» мала честь зустрічати гостей, вибачте, родичів з далекої Америки. Під час таких візитів ми насолоджуємося не лише спілкуванням і спільним проведенням часу, але і активною співпрацею на «побілілих полтавських нивах». До речі, для тих, хто не знає, взаємодопомога і співпраця між нашими сестринськими (спорідненими) церквами розпочалася ще у 1992 році. Саме тоді одним з перших до нас завітав представник американської делегації Джон Біксбі.

- Джон, скажіть, будь ласка, чим схожі і чим відрізняються одна від одної наші церкви?

- Перше і найголовніше, що нас об’єднує – це Господь Ісус Христос. Ми також маємо спільність у любові до Його Слова – Біблії. Наші дві церкви розуміють Біблію однаково. Ми також маємо спільний погляд на Євангелизм, як в місцевих масштабах, так і в міжнародному плані. Ми разом ділимося нашою любов’ю з цим світом.

- А що ж відрізняє наші церкви одна від одної?

- Єдине, що нас відрізняє – це наша мова і культура. Не думаю, що є ще щось.

- Яким чином відбувається співпраця і взаємодопомога між нашими сестринськими церквами?

- Ми дуже відповідально ставилися і ставимося до побудови взаємовідносин між нашими церквами. Коли Господь звів на разом у 1992 році, Він подарував нам особливі стосунки, які, сподіваємося, New Covenant Bible Church буде підтримувати і надалі. Саме ваша церква призначена для служіння тут, у Полтаві. Це привілей церкви «Спасіння» служити на цьому місті. Поясню, коли вперше у 1996 році наша група приїхала у Полтаву, ми знали, що з’явилися тут лише тому, що вашій церкві потрібно було будувати будинок молитви. Саме тому певний час ми намагалися у цьому допомагати. Тобто, це було Боже втручання у вашу ситуацію через нас. Ми виконали свою місію у допомозі вам, і у 2000 році будівництво дому молитви було завершене.
Після того ми знову запитали у Господа, яким чином ми можемо послужити вам далі. Саме того року черговий раз команда з нашої церкви відвідала Полтаву, по-перше, щоб побачити результати нашої попередньої співпраці у будівництві і, по-друге, щоб продемонструвати вам, яким чином відбуваються заняття недільної школи серед дорослих і дітей в нашій церкві. Зауважте, ми мали намір лише поділитися нашим досвідом, а не нав’язували своє розуміння недільної школи вам. Ми показали, а ви мали вирішити, що саме, із запропонованого нами, оберете і застосуєте у вашому культурному середовищі.
Пізніше, у 2004 році пастор Валерій і пастор Андрій відвідали Америку, і подивилися на нашу церкву. Вони повернулись і впровадили те, що побачили, але зробили вони це не по-американськи, а по-українськи.
Продовжуючи тему будівництва… Всі основні роботи, як в будинку молитви, так і в християнському центрі були завершені. Ми почали цікавитися тим, яким чином ми можемо служити вам далі. Ви запропонували нам розпочати викладання англійської мови для невіруючих з метою благовістя. Ми погодилися. Цією справою ми вже займаємося 4 роки: 2009, 2010, 2011 і 2012. Ми сподіваємося, що Божа воля є на те, щоб ми продовжували робити це, доки Господь не вкаже вам наступний напрямок для нашої співпраці. Тобто, це не наше бачення для Полтави, це – Божий керівництво для нашого служіння через вас.

- Після вашої розповіді склалося враження односторонньої допомоги вашої церкви нашій. Сестринські взаємовідносини між церквами передбачають двосторонню співпрацю. Чим саме церква «Спасіння» допомагає «New Covenant Bible Church»?

- Хочу відзначити два види благословення, які ми отримуємо від вас. Одне з них стало для мене великою несподіванкою. Всім відомо, що гордість – найпоширеніший гріх у людському середовищі. Християни всіма силами намагаються не гордитись, але уникнути цього гріха дуже важко. Є така спокуса і у американців. Коли ми до вас приїжджаємо, то, іноді (повірте, нам зовсім не хочеться так думати), але ми починаємо відчувати свою важливість, свою перевагу над вами. Але кожного разу, коли ми сподіваємося стати для вас благословенням, ми навпаки отримуємо благословення від вас. Кожен раз, коли ми повертаємося додому, то привозимо набагато більше, ніж везли з собою. Це і є шляхи роботи нашого Господа. Вони багатоманітні. Ви благословляєте нас кожен раз, коли ми приїжджаємо. Після подорожі ми повертаємося, розповідаємо іншим, і вони також благословляються разом з нами.

Другий вид благословення, яке ми отримуємо від вас – ваші молитви. Ви завжди молитесь за нас. В свою чергу, ми також підтримуємо вашу церкву у молитві. Думаю, що не від кого не секрет, що «New Covenant Bible Church» проходила дуже важкі часи з 2003 по 2008 рік. Ми мали 5 років дуже нелегких переживань. Тому весь цей час ви не могли вас відвідувати. Дякуючи вашим молитвами, Бог дав нам сили вистояти у ці складні часи. Для нас це стало великою допомогою. Навіть зараз ми потребуємо вашої молитовної підтримки. Ви знаєте Росса і Джен Стьорн. У Росса виявили рак. Ви молитеся за нього. За два тижні до нашого приїзду до Полтави, Росс сказав мені, щоб я не забув передати велику подяку за підтримку у молитві і слова підбадьорення церкві «Відродження» і церкві «Спасіння». Для нього це дуже багато значить. Тому передаю вітання від Росса і Джен. Ви благословляєте нас тим, що ви молитесь за нас.

Своїми враженнями відносно перебування на України ми запропонували поділитися трьом молодим людям з команди нашої сестринської церкви, які вперше перетнули кордон іншої держави

- Поділіться своїми враженнями від України?

 

 

- Тут дуже гарно, хоч і не кожен посміхається. Їжа смачна і корисніша. Школи зовсім інші. Вчителі і учні набагато більше поважають один одного, ніж в Америці, що є дуже добре.

 

 

Ашлі

 

Кейсі.

- Будинки дуже не схожі на американські. Мені реально подобається гуляти навколо них: це -дуже цікаво, дуже різнобарвно, дуже унікально, на відміну від Америки. Ваші двори біля дому дуже відрізняються від наших. Також ваш туалет і ванна знаходяться у різних кімнатах. У нас такого не буває.

 

 

 

 

 

Теннер.

- Будинки справді дуже відрізняються. Їжа дуже корисна. Люди тут приємні. Дома також дуже приємні, але не такі, як у вас. Школи дуже відрізняються. Ваші водії навіжені.

 

 

 

 

 

- А яке враження справила на вас наша церква?

Кейсі

- Церква на мене призвела чи не найбільше враження. Я була справді приємно здивована тією євангелізаційною роботою, яка тут проводиться. В Америці ми звичайно багато говоримо про євангелізм, але тут ми на славу Божу попрактикувалися, змогли реально докласти зусилля і виявити ревність у цій справі. Бог відкриває тут шляхи для розповсюдження Власного Царства. Також мене дуже вразили перекладачі. Ми бачили Божу любов в їхніх очах. А скільки терпіння вони виявляли до нас!

Теннер.

- Служіння дуже довге. Гарний спів у церкві. А ще, тут не можна жувати гумку.

Ешлі.

- Хоч служіння і задовге, але дуже гарне. Тут багато музики. Я згодна з Кейсі, тут справді багато євангелизму. В нашій церкві ми про це багато говоримо, ми вивчаємо, як це робити, але насправді не так вже й часто це практикуємо. А у вашій церкві все практикується, це - ваше служіння, це - дивовижно!

- А тепер на чистоту, назвіть щось гарне, що вам особливо тут запам’яталося і те, що, навпаки, викликало дуже неприємне враження?

Ешлі

- Мені сподобалося те, що ми були дуже зайняті служінням і все було так добре. Нас дуже радо приймали. Українські люди дуже цікавляться Американською культурою, на противагу нам, американцям, які досить егоїстичні і нічого крім себе самих і власної країни не знають А не сподобався мені ваш громадський туалет, цебто отвір в землі і маленька кабінка. Щось не дуже хотілося в нього заходити

Tеннор

- Ваші люди – дуже добрі! А ось туалети, насправді, залишають бажати кращого. Туди, якось, не рвешся.

Кейсі

- Як на мене, то люди неймовірно випромінюють любов, ми її в буквальному сенсі просто відчували. Приєднуюся до загального неприємного враження від туалетів.

 

 

 

 

 

Вже не перший раз нас відвідує чудова родина Палмерів – Стів і Дарсі. До речі, Стів приймає участь в інформаційному служінні нашої церкви протягом всього року. «Яким чином?», - запитаєте ви. Стів здійснює англомовну редакцію і переклад усієї інформації , що знаходиться на нашому веб-сайті, а це – величезний і нелегкий труд. Зауважте, переклад Стів здійснює самостійно, без сторонньої допомоги російськомовних лінгвістів. Кожного року ми помічаємо значний прогрес у розмовній російській Стіва. З українцями родина Палмерів знаходить спільну мову найшвидше за усіх.

- Що найбільше вас вразило під час вашого місіонерського служіння у Полтавській церкві?

Стів

- Я думаю, що найбільше враження на мене справили зустрічі з полтавськими вчителями. Взагалі, можна відмітити багато цікавих моментів з цієї подорожі. Але зустріч з вчителями, все-таки була найдивовижнішою: прийшло дуже багато вчителів і ми чудово провели час у спілкуванні. Взагалі, вчителі дуже відкриті до нас. Я навіть отримав можливість поспілкуватися з парою молодих викладачів на доволі серйозні теми . З кожним наступним роком нашого спілкування з ними, вони все більше відкриваються і стають дружнішими. Я помітив, що цього року вони з ще більшою радістю налаштовані на те, щоб витрачати свій час на нас і не шкодують про це.

Дарсі

- Моя місіонерська роботу в цьому році трохи відрізнялась від минулорічної, так як я захворіла і змушена була залишитись в домі родини Ярмошевич, які люб’язно приймали нашу сім’ю. Найдивовижнішою згадкою для мене було спілкування з їх маленькою дочкою Настею. Вона постійно хотіла бути зі мною, і це було так мило. Хоча ми не могли говорити одна з одною, ми провели разом цілий день і разом розділили спільну неприємність хвороби . Це був чудовий час спілкування.

 

 

 

 

- Ця місіонерська подорож для вас не стала чимось новим, так як ваша родина на Україні не вперше. Які зміни ви помітили у служінні церкви « Спасіння» за час вашої відсутності?

Дарсі

- Ну, мені було приємно дізнатися про розпочату вами недільну школу для дорослих, яка проходить за годину до загального недільного богослужіння. Нам було приємно відвідати одне з цих занять.

Стів

- Суттєво збільшилась кількість шкіл з якими ми могли співпрацювати цього разу. Приємно було те, що школа № 37 знову відкрила нам свої двері і надала можливість спілкуватися з ще більшою кількістю студентів. Ці зміни були дуже приємними. Не менш приємними залишились і незмінні речі. Хотілося б знову висловити подяку церкві за щирий і дружній прийом, викладачі і студенти були не менш дружніші, а ми не менш задоволеніші від нашого спільного спілкування.

-А як ви оцінюєте свій прогрес у вивченні російської мови? Чи пішов на користь час проведений у слов’яномовному середовищі?

- В цьому році я можу спілкуватися краще, ніж я міг раніше. Я розумію переважну більшість звернень до мене російською мовою. На користь пішло спілкування з Сашою і Юлею Ярмошевич. На щастя вони не говорять англійською, і у мене була чудова можливість попрактикуватись. На жаль моя російська ще досі далека від досконалості, але я був в змозі висловити їм майже кожну мою думку. Тобто, це мій перший рік, коли я можу реально впроваджувати в життя все те, що я вивчив.

- Задля чого, ви докладаєте такі зусилля у вивченні тієї мови, якою ви розмовляєте всього лише декілька разів на рік?

- Вміння розуміти вашу мову додає мені можливостей у розумінні вашої культури і ментальності. Якщо ти говориш мовою тієї країни, в яку ти завітав, то її жителі відчувають себе більш комфортно в твоєму товаристві, вони набагато відкритіші до тебе. Володіння мовою робить спілкування більш повно ціннішим, глибшим і цікавішим. Ми краще починаємо розуміти один одного. Мова нас об’єднує. Ми можемо прославляти Бога більш ефективніше.

Ми не залишили без уваги трьох сміливих жінок, які пожертвували своєю зайнятістю і часом задля того, щоб віддати частинку свого серця українському народові. Для них ми приготували цікаві запитання, деякі з яких можна навіть назвати суто жіночими. Але почнемо з опитування про враження від їхньої викладацької діяльності.

- Розкажіть, будь ласка, про власні враження від Українських шкіл.

Бренда

- Я викладала у 37 і 17 школах. Студенти мене вразили своєю гостинністю і зацікавленістю у навчанні. Під час нашого перебування на Україні школярі мали весняні канікули, але навіть бажання відпочинку не завадило їм відвідувати наші заняття. Приємно вразила велика кількість учнів. Заради наших занять діти відмінили свої власні плани. Це нас дуже надихало. Плюс до всього вони дуже шанобливо, дуже добре одягнені. Вони ставилися до нас з великою повагою. Під час нашого викладання вони не сперечались, не скаржились, не балувались. Молодці!

Андреа

- Це мій третій візит до Полтави. Сподіваюсь, що була корисною під час занять у аграрному коледжі. Помітила те, що українські учні справді потребують практичних навичок слухання і говоріння англійською. Студенти дуже зосереджені на правилах і граматиці, але практикують усне мовлення дуже рідко. Сподіваюсь, що змогла допомогти їм відчути «смак» англійської мови на власному язиці. Згадуючи перший рік мого відвідування України, було приємно побачити знайомі дружні обличчя, кожен мене впізнав і привітав. Також приємно було співпрацювати з американською студенткою Ешлі. Їй лише 21 рік, тому з її допомогою було дуже легко знайти спільну мову з українськими студентами. В такому віці молодь знаходиться на роздоріжжі. Дуже важко відвідувати заняття, якщо ти не достатньо для цього мотивований. Але, незважаючи ні на що, студенти ставилися до нас дуже гарно. Велика подяка вчителям, які люб’язно надали нам свої класні кімнати для занять. Все пройшло дуже добре.

Каррон

- Це мій перший раз в Полтаві, і, взагалі, в Україні. Спочатку я проводила заняття в 37 школі, а пізніше у 17. Я дуже щаслива, що мені випала така нагода послужити. Діти були так схвильовані. Викладачі були дуже доброзичливі. Всі вони були такі добрі. Діти здалися мені дуже шанобливими, що дуже мені сподобалось. У другій половині тижня у мене з’явилася можливість піти на уроки до Кооперативного університету. Під час спілкування студенти розповіли мені про свої мрії. До речі, викладачі також з радістю відповіли на це питання. Цікаво було спостерігати за взаємодією учнів і викладачів. Діти виявляли не абиякий голод на знання. Я стала свідком цього не тільки в університеті, але і в школах. Всі хотіли поспілкуватися на різноманітні теми. Я також для себе дуже багато взяла.

- А що ви скажете стосовно української кухні? Які страви вам сподобалися найбільше?

Андреа

- Я полюбила борщ. Я навіть рецепт знаю і можу його приготувати. Це, до речі, дуже здорова їжа. Також мені подобаються українські салати, особливо ті, в основі яких лежить капуста. На ці страви в Україні я чекала найбільше, бо вже мала досвід їх споживання. Намагалася обмежувати себе у вживанні макаронів, сметани чи вершків, так як ця їжа створює в мені відчуття тяжкості і не дає бути достатньо енергійною цілий день . Три роки тому, коли я вперше відвідав Україну мене «підсадили» на чай. З цього часу, навіть у Америці, я постійно його п’ю.

Бренда

- Я достатньо багато їм зранку, тому в Україні я в буквальному сенсі насолоджувалась різноманітними сніданками, які мені пропонували. Це може бути будь-що: курка, пюре, рис, ковбаса… Я виявила, що серед усіх страв на Україні мої найулюбленіші – м’ясні, наприклад, курка, така м’яка і соковита на Україні. Також цікавим для мене було те, що завжди на столі можна було знайти щось шоколадне. Кожного разу після вживання їжі ви «ставите крапку» солодкою шоколадною цукеркою. Тому від нестачі шоколаду на Україні померти важко. Всі мої «шоколадні» потреби були задоволені. На противагу Андреі, я не дуже «чайна» людина. Зазвичай я полюбляю пити каву. Мені пощастило в тому, що Наташа, господиня тієї родини, де я жила, підтримала мене у моєму кавовому захопленні.

Каррон

- Я б сказала так: мені сподобалося все, що було якимсь чином пов’язане з картоплею. Це так по-весняному. Так багато різноманітних видів картоплі. Салати були так свіжі. Мені дуже сподобалися всі продукти харчування. Моя шістнадцятирічна дочка полюбила борщ. Тому почну його готувати у Америці.

- Останнє запитання стосується тих родин, які вас приймали? Яке враження від українського побуту?

 

Андреа

- Вже третій рік я живу в одній і тій самій родині. Важко вимовити їх прізвище – Штрикуль, але це не заважає мені любити їх. Ще вони не розуміють англійської мови, що допомагає мені швидше освоїти російську.

 

 

 

 

Бренда

- Мені було цікаво дізнатися про життя, про культуру української родини. Авжеж, їх життя дуже відрізняється від американського. Але родинні цінності (їсти в один час, лягати спати в один час) у них розвинуті дуже сильно. Вони дуже гарно все організували. На все вистачало часу, не було суєти. Чудова родина! Я відчула себе повноцінною учасницею українського життя. В готелі б такого ефекту не вийшло б. Крім того, я отримала відповіді на всі запитання, які у мене виникали.

Каррон

- Це було чудово. Ми з дочкою зупинилися в родині Кривобок. Дивовижна родина! ЦІ люди зустрічали і проводжали нас з широкою посмішкою і міцними обіймами. Так приємно було погомоніти за чашечкою гарячого чаю. Іноді до них приходили гості – тож ми здобули нові приємні знайомства. У нас навіть була можливість познайомитися з їхньою бабусею. Вона розповіла нам деякі дуже цікаві історії зі свого життя. Для описання всього не вистачить слів. Дужа цікавим досвідом є можливість відчути себе частиною іншої культури. Це був справжнісінький обмін любов’ю.

Сподіваємось, що після таких вражень брати і сестри з сестринської церкви відвідають нас ще не один раз. А ми в свою чергу дякуємо їм за допомогу і чекаємо їх наступного приїзду для подальшого обміну любов’ю!

Підсумок цієї благословенної співпраці підведе пастор нашої церкви – Антонюк Валерій Степанович.

У нас дуже давні стосунки і дуже позитивний досвід взаємовідносин з New Covenant Bible Church. Мені здається, що це справді сестринські стосунки, які переживали різні періоди: період випробовування, який був у нас, період переживань в американській церкві… Ми молилися один за одного - це перший і великий плюс таких стосунків, який говорить про те, що церкви між собою мають партнерство. Навіть тоді коли змінювалися пастори, відносини були збережені.

Другий плюс в тому, що за цей час ( з 1993 року мі почали молитися і перші брати з Америки сюди приїхали) ми багато чому вчилися один у одного. Багато чого позитивного ми бачили у них. Не завжди розуміли, що це нам знадобиться і в подальшому стане частиною нашої практики, але все-таки дуже багато досвіду було перейнято від нашої сестринської церкви.

Звичайно, ми оцінюємо ту велику допомогу, яку вони надавали нам. Церква допомогла нам розпочинати будівництво будинку молитви. У 2000 році вони були тут на посвяченні – що стало справжнім святом. Після того, як був збудований християнський центр, в ньому було розпочато багато служінь, які ми розвивали завдяки їх допомозі: і духовній, і матеріальній, і ресурсній, і ідейній. Це справжні стосунки двох церков, які входять в одну Вселенську церкву.

Ми завжди дуже раді, коли наші брати і сестри з New Covenant Bible Church приїжджають сюди. Останніми роками вони почали знову регулярно відвідувати Україну. Їх служіння тут є гарним мостом між нами і невіруючою молоддю – це благословення. Ми будемо молитися про те, щоб Господь показав інші шляхи для біль ефективнішої співпраці. Також вони дуже допомагають у розвитку дитячого служіння: діляться досвідом, мають багато цікавих ідей для його розвитку. Вони мають краще розуміння питань місіонерського служіння.

Після кожного такого візиту ми молимося про те, щоб Бог показав яким чином, в подальшому, Він хоче краще використовувати наше спільне служіння у Полтаві.