11 березня, як зазвичай, після ранкового богослужіння, на нашому мікроавтобусі я поїхав в район Льгов -3 за циганськими дітьми (кожну неділю малеча відвідує заняття недільної школи). На цьому маршруті є крутий поворот на 90 градусів, там часто стоять інспектори ДІБДР. Скільки я їжджу недільними днями - ніколи з ними не стикався.

І ось мій черговий недільний виїзд. На дорозі нікого немає ...Приїхавши на Льгов-3, почав збирати дітей по вулицях і будинках. На мій подив, їх виявилося більше ніж зазвичай. Ми всіх уважно перерахували - вийшло вісімнадцять дітлахів і троє дорослих. Слава Богу!

Ми вирушили в дім молитви, їхали дуже повільно, тому що була дуже слизька дорога. Йшов сильний, мокрий сніг, а гума у нас гладка, як долоня. Отже, ми - в дорозі. Не доїжджаючи, приблизно, 500 метрів до «улюбленого місця» інспекторів, Господь явно промовив у моєму серці: «стояти!». Чомусь, одразу ж ясно зрозумів, що мова йде про «даїшників». Вони ховалися за поворотом, і мені абсолютно нічого не було видно, та й подітися було нікуди (в цьому місці не можна ні розвернутися, ні зупинитися). Я встиг лише сказати «Господи, допоможи, благослови!» І включив ближнє світло, так як в Росії належить вдень їздити зі світлом. Саме тоді я не був пристебнутий ременем безпеки, і на передньому сидінні тіснилося четверо дітлахів - грубі порушення.

І ось, ми повільно під'їжджаємо ... Прямо на нас дивляться два інспектори, і обидва з жезлами. З одним із них я встиг зустрітися поглядом. Дивно, але вони, немов, завмерли. Важко навіть припустити, про що міліціонери думали в цей момент ... Таким чином, відчуваючи уважний погляд варти дорожнього порядку, нам вдалося прошмигнути повз них без зупинок. Відсутність реакції, в моєму розумінні, було чимось неприродним і підозрілим. Мені раз у раз здавалося, що вони через кілька секунд прийдуть до тями і наздоженуть нас. Але ні, ми все віддалялися і віддалялися від них.

За моєю командою всі в автобусі хором сказали «Слава Богу!». Ми були в захваті! Приїхавши в дім молитви, ми відразу ж усім розповіли про це чудо і стали молитися і дякувати, захоплюючись Богом.

Не забули ми згадати в наших молитвах і інспекторів, благословили їх в Ім'я Господа Ісуса. Сестри почали заняття з дітьми, а я вирішив з'їздити по справах. Сів у машину, а в серці спонукання повернутися і подарувати інспекторам Біблії, подякувати їм. Заїхавши додому, я взяв дві Біблії і повернувася на пост дорожнього патруля. В цей момент старший з них сидів у машині. Я відкрив пасажирські двері, привітався і кажу:

- Я зараз проїхав повз вас на автобусі з дітьми, і ви зробили добру справу, що не зупинили нас! - Він посміхнувся

- Ви, напевно, знаєте мене? - Запитав я

- Ні! - Відповів він

- Я з баптистської церкви і у нас тут недалеко будинок молитви, а дітей я вожу кожну неділю на недільну школу.

Він пожвавився і каже:

- Так! Я так і подумав, що це на недільну школу!

(Мені здалося це неймовірним! Він мене не знав, але зрозумів, що ми їдемо в недільну школу! Друзі! Це тільки Бог міг проговорити до нього! Це чудо! Слава Богу!)

Я продовжив говорити:

- Щира вам подяка! І в якості її матеріального вигляду я хочу подарувати вам Біблії.

- Та ні, не варто, навіщо?

- Ви знаєте, тут така справа ... Бог спонукав мене подарувати вам Біблії, і тому я повинен це зробити. Як я можу не послухати Бога? Тому це вам від Нього.

Після цих слів він здивувався, навіть не зміг якось заперечити або щось відповісти. Поклавши Біблії на сидіння, я сказав, що це вам і вашому напарникові, нехай благословить вас Бог! Він кілька разів подякував мені, і ми розлучилися.

Через 3 години, коли я віз дітей додому, вони все ще стояли. Побачивши нас, міліціонери відвернулися, і ми без проблем проїхали повз. Разом з дітлахами ми знову хором сказали: «Слава Богу!»

Таким чином Бог являє нам Себе. Цигани явно бачать, що Ісус реально живий і Він є з нами сьогодні

Слава, слава нашому Господу, який вчора, сьогодні і навіки Той самий, амінь!

Віктор Салтиков