Під час соціалістичного режиму доступ християн до вищих навчальних закладів був повністю заблокований. Ми навіть уявити собі не можемо, як багато «світлих християнських умів» так і не зуміли реалізувати свій потенціал на благо суспільства і держави. Всі ці роки представники церков не мали можливості стверджувати біблійні цінності серед сформованої після становлення комунізму соціальної та політичної структури. Та розруха, яку ми пожинаємо зараз, є плодом безбожного правління наших попередників. У сучасного молодого покоління християн сьогодні є доступ у ті сфери суспільного і політичного життя, які раніше були для них зачинені.

Ми, як церква, всіляко підтримуємо інтелектуальний розвиток особистості християнина для слави Божої, а отже для блага суспільства і нашої країни. Сподіваємося, що це маленьке інтерв'ю зі студенткою медичної академії відродить у ваших серцях насіння надії і віри, а також спонукає молитись за благословенне майбутнє України.

- Добрий день, Ярослава! Сподіваюся, ти не проти відповісти на кілька запитань щодо твого особистого, студентського та професійного життя?

- Звичайно, не проти.
- Будь ласка, питай!

- Трохи повідай усім нашим читачам про те, де ти зараз вчишся і чому ти обрала саме цей ВНЗ?
- Вчуся я в Українській медичній стоматологічній академії. Ідея присвятити себе медицині формувалась в мені поступово. Ще з самого дитинства переді мною, як і перед кожною дитиною, постійно миготіли лікарі, вчителі та продавці. Ось тут і зародилась ідея майбутнього вибору. Плюс до всього мій тато - лікар-анестезіолог. Коли всі діти на канікулах читали якусь художню літературу, я читала анатомію. Можливо, гени «давали знати про себе». Але, до речі, остаточно з місцем майбутнього навчання я визначилася тільки в травні, у одинадцятому класі (дуже «вчасно»). Щоб себе перестрахувати паралельно подала документи в технічний і кооперативний університети. Скрізь пройшла, але зупинила свій вибір, саме, на медицині.

- Коли ти вступила до Академії, ти вже була віруючою чи ні?
- Ні, покаялася я на третьому курсі. А коли тільки почала вчитись, чесно кажучи, не вірила в Божу силу та допомогу в оволодінні таким «морем» наук, яким нас «пригрузили ». На той момент для мене було найважливішим - фізично витримати навчальні навантаження. Важко було зрозуміти, як Бог може допомогти, якщо я сама не вивчу матеріал, не вкладу в навчання свою частку праці і часу.

- Ярослава, кажуть, що медики - великі скептики і не вірять в надприродне. Це так?
-З приводу медичного скептицизму - це правда.

-А яким чином він розвивається у людей цієї професії?
- По-перше, щодня бачиш людське горе. Спочатку співчуваєш, а потім поступово звикаєш і черствієш. По-друге, кожен лікар бере на себе відповідальність за найдорогоцінніше - людське життя. Лікарі вважають, що від них багато що залежить і що все в їхніх руках. Медицина робить людей безсоромними і приземленими. Лікарі думають, що Бог - вигадка для ледарів. У більшості, відсутній страх перед Ним.

- А як же тоді ти повірила в Нього?
- По-перше, у мене віруючий дядько. Багато йому довелося наді мною «попрацювати»! По-друге, Бог подарував мені можливість потрапити на молодіжну конференцію в нашій церкві. До цього часу мені остогидло постійне відчуття порожнечі в серці. Таке враження складається, що в тебе є все і одночасно нічого. Тоді я й зрозуміла, що без Бога далі не зможу і звернулася до Нього.

- Як однокурсники та викладачі сприймають твої переконання і спосіб життя?
- Їм абсолютно все одно.

- А яким чином можна переконати медика в існуванні Бога і «познайомити» його з Христом?
- Вони не люблять, коли до них починають чіплятись з питанням: «Чи вірите ви в Бога чи ні?». Ось, це питання не варто ставити. Фактично, у кожного лікаря бувають моменти сумнівів і внутрішньої боротьби. Особливо в критичних ситуаціях, наприклад, смерть пацієнта. Вони починають сумніватися у власній компетенції, звинувачують себе в тому, що не виправдали чужі надії. Ось в такі моменти вони замислюються про Бога. Якщо Господь подарує зручну можливість, то варто їм засвідчити про Нього саме тоді.

- А тепер давай трішечки поговоримо про тебе. Як ти вважаєш професія медика - це всього лише професія чи покликання?
- Звичайно покликання. Це не просто покликання до лікарської діяльності, а, в першу чергу, покликання любити людей і допомагати їм. Якщо не любиш людину, то краще взагалі навіть не намагатися її лікувати. Я, наприклад, усвідомлюю, що за кожного свого майбутнього пацієнта згодом буду відповідати перед Богом. Іноді кращим лікуванням для людини є доброзичливе ставлення до неї і вміння вислухати.

- Вміння лікувати - це талант, яким Бог нагороджує певних людей, навіть тих, хто не вірить в Нього. Ти віруюча людина. Скажи, будь ласка, на твою думку, якими духовними дарами ти володієш?
- Упевнена в тому, що у мене є дар Допомоги. Я дуже хочу, щоб моя майбутня професія стала гарною можливістю для реалізації цього дару. Мені хотілося б, щоб моя лікувальна практика була безпосередньо пов'язана з місіонерським служінням. Вважаю, що сама по собі медицина і є місіонерство.

- Дозволь поставити тобі ще парочку питань національного характеру. Яким чином ти спрогнозуєш майбутнє української медицини?
- Скажу так: майбутнього немає. Дуже багато студентів навчаються в медичних ВНЗах тільки заради придбання престижної професії і не більше. У багатьох українських лікарів жага матеріального достатку зводить нанівець почуття жалю до пацієнта.

- Яким чином можна змінити ситуацію, що склалася?
- Уряд нашої країни має бути зацікавлена в талановитих і компетентних кадрах. Двері ВУЗів повинні бути відкриті для кожного. Зараховувати на навчання потрібно без блату, а за справедливими та прозорими загальноприйнятими умовами. Найталановитіших студентів після закінчення необхідно працевлаштовувати. Сьогодні неможливо влаштуватися в лікарню без «знайомих» чи «родичів». Поки «корупція»не перестане бути другим ім’ям Української медицини - світлого майбутнього очікувати не варто.

- Що ти побажаєш твоїм колегам християнам?
- Можливо, це звучить і банально, але побажаю любові й терпіння. Думаю, кожен зможе реально оцінити ці якості характеру, коли зіткнеться з практикою лікування і служіння людям.

- А, що побажаєш нашим читачам?
- А читачам бажаю хронічного здоров'я та рецидивуючої благодаті! (за уточненнями звертатися до Безпалої Ярослави)

- Спасибі велике Ярослава, що приділила час нам і нашим читачам. Сподіваємося, що через таких молодих фахівців, як ти українська медицина стане сильним знаряддям фізичного і духовного зцілення в Божих руках.
- Дай Бог. Завжди будь ласка!