Так швидко жарке літнє повітря змінила осіння прохолода. Таке відчуття, ніби літо залишилося десь далеко позаду з його неймовірними активностями, постійними гостями, веселими розвагами та задушливими приміщеннями. У цьому році 2 місяці служіння сім'ї Роланда в Полтаві здалися всього лише короткою миттю. Ніхто навіть озирнутися не встиг, а їх тут, як і не було. Для того щоб продовжити відчуття їхньої присутності в нашій церкві ми публікуємо це невелике інтерв'ю, взяте за день до їх від'їзду.

-Роббі, яким чином ви зрозуміли, що Бог закликає вас приїхати на Україну?

- Новини про держави колишнього Радянського Союзу цікавили мене ще з ранніх років. Мені хотілося проникнути в те непізнане і зачароване, що приховувалося від усього світу за залізною завісою. У тому віці я навіть і припускати собі не міг, що коли-небудь буду служити Господу в якості місіонера на Україні. У вересні 2004 року Бог подарував мені можливість вперше відвідати Україну з короткою місіонерської поїздкою. На третій день, під час вечірнього богослужіння, наша команда демонструвала християнський фільм для тих, хто прийшов з місцевих жителів. Під час показу я виразно усвідомив заклик Бога служити українському народові. Не тільки усвідомив, але і пережив ті ж відчуття, які переживав під час покаяння. У ту мить моє серце прив'язалося до України міцною невидимою ниткою. Я не розумів, куди саме Бог мене посилає, і що я повинен робити, але впевненість у Божому заклику затверджувалася в мені з кожним днем все більше і більше. В інтервалі між першою поїздкою в 2004 році і другою в 2005 я побував в Малайзії, але і там весь час згадував Україну. Знав, що Бог кличе мене для служіння саме тут. Як Павло повинен був служити в Македонії, так і мене Бог покликав служити на Україні.

- Що вам було відомо про Україну до того, як вам вдалося сюди потрапити.

- Мені було відомо дуже небагато. Я знав, що Україна - це країна колишнього Радянського Союзу. Знав, що більша частина населення говорить російською мовою. Мені було відомо, що довгий час церква на Україні переживала гоніння. В принципі - це все, зовсім небагато.

- Які страхи ви відчували і які очікування були у вас перед першою поїздкою на Україну?

- Напевно, я найбільше боявся того моменту, коли на Україну повинна була вперше приїхати моя сім'я. І я не знав, як у чужій країні я зможу захищати і забезпечувати дружину і доньок. І, взагалі, завжди присутній страх перед невідомим. Ми розуміли, що за нашу віру в Полтаві нам навряд чи доведеться розплатитися смертю, але напружену духовну боротьбу ми все-таки очікували.

- Давайте повернемося трохи в минуле. Під час першого перебування з сімєю тут, кому з вас легше всього, а кому найважче було адаптуватися?

- Напевно, легше всього було мені і Пейдж, хоча і Тьюздей було не особливо важко. Відразу ж після прибуття ми з Пейдж вийшли у двір розглядати, що тут і до чого. Трохи пізніше почали грати в фрізбі та інші ігри. Діти помічали це і з радістю приєднувалися до нас. Таким же чином розпочався спорт на шкільному стадіоні. А ось Філіше довелося нелегко. У неї був дуже сильний страх перед усім незнайомим. Він буквально паралізував її. Вона взагалі не особливо комунікабельна людина, тому боялася здійснювати покупки в магазинах, переживала за те, як буде говорити з людьми.

- Чому ви служите тут саме молодим людям, а не людям більш старшого віку?

- Взагалі-то у нас є кілька зрілих людей, з якими ми підтримуємо взаємини, так що в цьому плані все не так вже й запущено. Хоча очевидним залишається той факт, що Бог веде нас саме в служінні підліткам та молоді. Студенти хочуть вивчати англійську мову, на що дорослим не завжди вистачає часу. Та й не кожен хоче відриватися від сім'ї або роботи для відвідування наших занять. Якщо б ми тут жили, то у нас було б більше можливостей для побудови взаємин з такими людьми. Ми з великим задоволенням запрошували б їх у гості, набагато частіше спілкувалися б. На відміну від дорослих, молодь набагато краще зав'язує відносини з нами. Я помітив, що у старшого покоління існують певні забобони щодо іноземців. Особливо на Україні люди відмовляються вірити в те, що ми не переслідуємо жодних корисливих цілей і робимо все безкоштовно.

- Я думаю, що багато хто зі мною погодяться в тому, що Бог щедро благословляє вашу працю на Україні. Велика кількість хлопчиків і дівчаток приймає участь у ваших спортивних заходах. Дуже багато невіруючою молоді відвідує англійські клуби, які ви проводите щотижня. Ви в Бога на особливому рахунку, або є секрет такого успішного служіння?

- Це все робить Дух Святий. Усе через Нього. Ми намагаємося лише любити людей. Упевнений, що вони відчувають любов і турботу з нашого боку, навіть якщо ми не говоримо на їхній мові. Плюс до всього ми постійно молимося за кожного з них.

- Який метод ви вважаєте найбільш ефективним для служіння невіруючим людям у Полтаві?

- Саме у нашому випадку правильною відповіддю є «англійська мова». Ми помітили, що людей більше цікавить наша національність, ніж ті програми, які ми для них готуємо. Простіше сказати: людям хочеться поспілкуватися зі справжніми американцями. Для нас англійська щось подібне до приманки. Бог зробив так, що ми народилися в Америці, і ми хочемо використати це ефективно.

- Уже чималий термін, цілих 5 років, ви присвячуєте щорічно Полтаві 2 місяці свого життя. У вас виходить спостерігати за Україною як би з боку. Скажіть, які очевидні зміни відбулися тут, на вашу думку, за цей п'ятирічний проміжок?

- Ми помітили, що на дорогах збільшилася кількість машин. Дуже приємно бачити на багажниках деяких з них «іктус». Нам здається, що й кількість християн теж збільшилося. Кожен рік церква поповнюється новими членами. Це дуже радує. Нас постійно вражає той факт, що школи і університети відкриті для нашого служіння студентської молоді, хоча хтось мені казав, що в інших областях проповідь Євангелія в навчальних закладах заборонено. Полтава буквально покрилася всілякими супермаркетами. Вони розрослися, як гриби після дощу. Ви, напевно, цього не помічаєте, але тим, хто з'являється в Полтаві через річний проміжок часу, це відразу впадає в око. Транспортне сполучення стало більш організованим. Крім «Газелек» почало їздить велика кількість жовтих автобусів.

-Кожен раз, приїжджаючи сюди, ви залишаєте щось в Америці: ваше служіння, роботу, друзів. Наскільки дорогою жертвою для вас є служіння в нашому місті? Багато чого доводиться залишати?

- Жертва перестає бути жертвою, коли ти керуєшся любов'ю. Так, купуючи щось, ми обов'язково щось втратимо. Коли ми їдемо сюди, нам доводиться залишати наші роботи і служіння. Як ви знаєте, Філіша є директором протівоабортного центра, а я пастором молодіжного служіння в моїй церкві. Під час нашої відсутності інші люди змушені працювати замість нас і збільшувати свою навантаженність. Я не беру участі у всіляких церковних заходах і таборах, які проводить наша церква. Мої дівчинки теж вже цілих 5 років не беруть участь разом зі своїми друзями в молодіжних літніх проектах. Повірте, ми їх не змушуємо їхати сюди. Це їх усвідомлений вибір. Вони люблять Україну і хочуть служити тут. Для того, щоб потрапити до Полтави і жити тут, ми змушені цілий рік збирати гроші і дуже сильно економити. Але все це ми робимо з великою радістю, смакуючи надію зустрічі з вами і з величезним бажанням служити полтавчанам.

- Ви згадали, що місіонерські поїздки на Україну в якійсь мірі зачіпають і залучають вашу помісну церкву в ту справу, яку ви здійснюєте тут. Як церква ставиться до того, що ви робите в Полтаві?

- Вона нас підтримує. Наша церква є найбільшою фінансовою та духовною допомогою для всіх нас. Якщо б не наш пастор, то ми ніколи б не опинилися тут. Саме він перший налагодив зв'язок з тим чоловіком, який відповідає за міжнародне місіонерство і познайомив нас із ним.

- Останнє запитання стосується ваших планів на майбутнє. Чи пов'язані вони з Україною? Що ви далі плануєте робити в Полтаві?

- Я хотів би приїхати сюди на більш тривалий термін, але поки це тільки моє бажання. Я молюся про те, щоб провести тут цілий навчальний рік. Таким чином, нам вдалося б охопити більшу кількість людей. Полтава - це студентське місто, тому саме під час навчання ми зможемо знайомитися зі студентами та проводити заняття в університетах. Я прошу вас молитися про цю мрію. Якщо на це буде Божа воля, то Він втілить її в життя. У моїй родині кожен може служити певній категорії людей. Думаю, ми могли б бути дуже ефективними в служінні Богові на Україні.

- Ми теж у це віримо, Роббі! Спасибі, за відверту і захоплюючу бесіду.

- Спасибі і вам! Завжди дуже радий!

Тетяна Варяниця