Я народився в нехристиянській сім'ї. Про Бога мені ніхто ніколи нічого не розповідав. Та й сам в гарні часи, якось особливо, не замислювався про Нього, лише в хвилини болю і страху молився Богу, кажучи: «О, Господи, допоможи!». Виховували мене мама і вітчим. Мамин чоловік частенько випивав і ображав мою маму. Вони постійно сварилися, і я ставав майже завжди «крайнім». Загалом, мені не подобалися такі відносини в нашій родині, і я намагався весь час, щось зробити для того, щоб вони змінилися. Зі свого боку я намагався бути хорошим сином, але все залишалось як і раніше. Дуже часто я мріяв про власну сім'ю, в якій все було б зовсім інакше.

Відразу після школи, я поїхав на навчання, і вже, рідше бував дома. Я почав пізнавати цей світ. На превеликий жаль початок моєї незалежності був не найкращим: вино, горілка, сигарети, дівчата, наркотики. Коли мені виповнилося двадцять років, я одружився. Через рік у нас народився син. Я любив свою сім'ю, але пристрасть до наркотиків, мені заважала бути хорошим батьком і чоловіком. У цей період мене вперше заарештували з наркотиками. Саме тоді всі мої родичі дізналися, чим я займався. Такі новини в буквальному сенсі шокували мою дружину. Не дивлячись на це, я продовжував вживати наркотики. Для конспірації зазвичай «вживав» трохи спиртного, щоб удома подумали, що я просто напідпитку. Таким чином я жив, обманював близьких, зраджував дружині з іншими жінками, потрапляв у міліцію. Я розумів, що власними руками руйную сім'ю, що у мене великі проблеми, але як позбавитись від наркотичної залежності, не знав. Я неодноразово намагався кинути наркотики, використовуючи всі можливі варіанти, але знову повертався до старого. Одного разу я зустрів знайомого, який також свого часу був наркоманом. Мене здивували разючі зміни, які з ним відбулися. Він був тверезий, охайно одягнений, і мені здалося, що його обличчя й очі випромінювали якесь сяйво. Я запитав у нього: «Що з тобою сталося?». А він мені каже: «Я прийняв Ісуса Христа у своє серце, як свого особистого Спасителя і Господа».

Моя тітка була віруючою. Коли вона дізналася, що я став наркоманом, то відразу ж захотіла мені допомогти. Вона запропонувала мені відвідати її місто. Там я перший раз побував на служінні в євангельській церкві. Тітка думала, що як тільки я потраплю до них в церкву, то відразу ж покаюсь і стану іншою людиною (таким чином відбулося її навернення до Бога). Але, на жаль, в моєму випадку цей сценарій не спрацював. Я не міг до кінця зрозуміти все те, що там відбувалося. «Які ж дивні тут люди!», - постійно повторював я в своїх думках. Тітка всіляко намагалася донести мені те, що я не міг на той момент осмислити і прийняти. Під час мого перебування там, вона часто читала Біблію, продовжувала водити мене на різні зібрання. Весь інший час ми працювали на дачі, ремонтували її машину і слухали християнські пісні. Чесно скажу, я був не в особливому захваті від такого способу життя. Тітка невпинно продовжувала розповідати мені про Ісуса Христа та Його любов. Зі свого боку я впирався, говорив, що я реаліст, що вірю в те, що можу побачити і відчути. Вона щиро намагалася довести мені протилежне: «Але ж ти віриш у те, що радіохвилі існують, хоча ти їх не бачиш!». Я в свою чергу стверджував, що можу налаштувати радіо на якусь із них, і підтвердженням того, що хвилі існують, буде музика, яка зазвучить.

Моя тітка по професії - медик. Вона водила мене по різних медичних закладах, де я проходив обстеження. Лікарі виявили у мене цілу низку хвороб, які, в більшості своїй, підпадали під клеймо «хронічні». На той час я вже не коловся цілий місяць, хоча спокуса повернутися до наркотиків підстерігала мене на кожному кроці. Бажання знову «сісти на голку» просочувало кожну клітинку мого тіла. Боротися з ним мені було не під силу. Я не витримав і поїхав, щоб знову повернувся до того способу життя, який вів колись. Вдома я успішно ховався за Новий Заповіт, розповідаючи всім, що тепер не колюсь, так як став віруючим. Це тривало не довго, поки мене не заарештували з наркотиками і Новим Завітом під пахвою. У камері я почав читати Євангеліє і коли дочитав до того місця, де Ісус учив своїх учнів молитись молитвою «Отче наш», сам почав повторювати ці слова. Я намагався звертатися до Нього, кажучи: «Господи, зроби чудо, що б мене відпустили на свободу. Я обіцяю, більше не буду колотись ». Надприроднім чином мене відпустили під підписку до часу початку суду. Обіцянки я так і не дотримався. Вже по дорозі додому я отримавши дозу від зовсім незнайомих мені наркоманів, які були на рідкість щедрі. І знову все повернулося на «круги своя». Хоча ... Трохи пізніше відбулося те, що змусило мене всерйоз задуматись про своє життя. Результати медичного обстеження показали, що я смертельно хворий, і якщо не зупинюсь, то жити мені залишилось кілька місяців. У цей період, як прокажений, я залишився зовсім один. Дружина і син покинули мене. Життя втратило будь-який сенс. Незважаючи на підірване здоров'я, я продовжував з ще більшим ентузіазмом вживати наркотики і красти. Після чергового арешту, мене посадили. Я навіть не міг уявити, що мене чекає далі.

Коли я потрапив на зону і побачив ті умови, в яких знаходяться в'язні, то зрозумів, що з моїми хворобами довго я тут не протягну. В одну з неділь до нас приїхали віруючі. У їх особі Бог подарував мені ще одну можливість почути Слово Боже. Але тепер, все було зовсім по-іншому. Вони говорили, що той, хто у Христі, той нове творіння. Мені так потрібен був Той, Хто міг би допомогти мені почати все спочатку і змінити мене, подарувавши нове життя. Я почав ходити на збори віруючих, читати Біблію та інші християнські книги. Тітка також мене не забувала. Я зрозумів, що мені потрібно отримати прощення гріхів. Тоді я почав в молитві звертатися до Бога. Я бачив, як Він відповідає, і вірив в Нього з кожним днем все більше і більше, тому, що тепер я бачив докази того, що Він реально існує. Він визволив мене від страху і дав упевненість у завтрашньому дні, подарував мені здоров'я і свободу від влади гріха. Перебуваючи у в'язниці, я відчув себе більш вільним, ніж у минулі часи на волі. Читаючи Біблію, я зрозумів, що жив раніше не за тими законами, за якими має жити людина.

Кожен день терміну відбування покарання Господь був мені помічником. З Богом скрізь добре, де б не була людина. А без Бога, куди б, не поїхав і не пішов, все одно від проблем позбутися не вийде.

Після звільнення приїхав додому до мами. Дружина, поки я сидів, зі мною розлучилася, і не хотіла мати абсолютно нічого спільного, хоча я не раз намагався з нею примиритись. По сусідству зі мною жили четверо віруючих, які ходили до церкви. Двоє – ті, що були раніше судимі, а двоє вже стали членами церкви. Вони мене запросили на служіння. Я почав відвідувати групу з підготовки до «водного хрещення». Вже через пів року я став членом церкви, пообіцявши служити Богові доброго совістю.

Вже аж одинадцять років я не вживаю наркотики і спиртне, не курю, і не роблю багато чого з того, що робив раніше. Це диво, тому що без усього цього я не міг уявити свого життя. Хоча я завжди кажу, що диво полягає не в тому, що я не роблю того чи іншого гріха, а в тому, що мені цього робити абсолютно не хочеться.

Тепер я служу таким же проблемним людям, яким був сам. Разом з іншими братами і сестрами ми несемо Слово Боже у наркологічний і туберкульозний диспансери, в місця позбавлення волі на території Полтавської області.

Можливо ви саме та людина, яка шукає вихід і хоче знайти свободу. Упевнений, що ви не хочете гинути, а хочете жити. Якраз для цього і прийшов у світ наш Спаситель. Він любить вас і хоче, що б усі люди спаслись і пізнали істину. Якщо Ісус врятував мене від смерті і від того, пропащого життя, яке я вів, то може врятувати і інших грішників. Він дав мені здоров'я, зробив мене абсолютно іншою людиною. Він подарував мені прекрасну дружину, сина Михайла та доньку Анну. Він дав мені нове життя. Тому я хочу кожен день цього «нового» життя присвячувати Йому. А коли закінчиться час мого мандрування на землі, знаю, що повернуся додому до мого дорогого і люблячого Небесного Батька.

Сергій Перепелиця